Стало доброю традицією участь науковців Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в щорічній міжнародній конференції у США, яка проводиться в рамках проекту «Гірська школа: стан, проблеми, перспективи». Цьогоріч вона відбулася 11–13 березня 2011 року у м. Річмонд, штат Кентукі (США) і була присвячена загальній темі: «Ріки Землі». Конференція проводилась на базі Східного Кентукського університету під егідою Аппалацького наукового центру на чолі з директором, профессором Аланом Бенксом, який і запросив викладачів нашого університету взяти участь у її роботі.

 Цього року учасниками конференції були Т. Завгородня, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри педагогіки ім. Богдана Ступарика, О. Поясик, кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри педагогіки і психології  Коломийського інституту, І. Плугатор, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії та методики фізичної культури і спорту, М. Плугатор - перекладач.

Форми роботи конференції - стендові доповіді, відеофільми, поезія, музика, ігри, танці, мистецтво, круглі столи на актуальні, сучасні наукові проблеми. Варто відзначити, що дуже цікавою формою спілкування науковців стала презентація кожного навчального закладу, який безпосередньо брав участь у її проведенні. Особливо це стосувалося друкованих наукових видань, які широко представлялись на виставці. Українська делегація також мала  можливість презентувати науковий доробок свого університету, його  здобутки та перспективи розвитку.  

Відповідно до загальної теми конференції наші викладачі  представили наукові матеріали, в яких були розкриті різні аспекти громадянського, духовного та фізичного становлення  підростаючого покоління. А саме: «Ріки Карпат  як засіб громадянського виховання молоді» (Т. Завгородня), «Писанка як засіб духовного виховання горян» (О. Поясик), «Народні рухливі ігри як засіб фізичного виховання горян» (І. Плугатор).

У своїй доповіді Т. Завгородня висвітлила історію рік Карпатського регіону, які складають найбільшу плотність річок в Україні,  форми роботи з учнівською молоддю по розширенню знань  про значення річок в житті людини. Зацікавлення слухачів викликала інформація, яка висвітлювала уяву розширення знань молоді про природу прикарпатського краю, його багатства, про залучення молоді до очищення, укріплення берегів рік, насадження дерев, що сприяє формуванню відповідального ставлення до природи, любові до рідного краю. Значне місце відводилося питанню участі учнів і молоді у водних видах спорту, традиційно популярних на всіх гірських ріках. Особливо це стосується молоді сільських гірських районів Карпатського регіону. Під час виступу використовувалися слайди, відеозаписи, які яскраво свідчили  про можливості розв’язання даної проблеми. Особливу зацікавленість у присутніх викликало можливість громадянського виховання молоді в процесі здійснення подорожі по Дністровському каньйону.

У своєму виступі О. Поясик розкрила своєрідність орнаментики українських писанок карпатського краю, зокрема Гуцульщини, які вирізняються своєю неповторною красою, кольоровою барвистістю, різноманітністю елементів і мотивів розпису, символіки. Матеріали виступу були доповнені відеозаписами, зокрема, представлено технологію виготовлення писанки, які викликали неабияку зацікавленість американських науковців.

Одне з найважливіших завдань духовного виховання – це формування почуття належності до свого народу, його традицій, мистецтва, історії. Воно починається не тільки з маминої колискової, батьківського слова, бабусиної казки, народної пісні, приказок, загадок, але й із предметів народної творчості, в яких закладені життєва мудрість предків, загальнолюдські цінності.

Український народ належить до найбільш культурно розвинених народів світу. Свої природні здібності українці виявили в  народному килимарстві, гончарстві, писанкарстві, кераміці, архітектурі, ткацтві та вишивці, малярстві. Свою душу, думки, творчий талант, художнє бачення навколишнього світу український народ виявив у маленькій писанці –  шедеврі мініатюрного живопису. Писанка – твір народу, сотень його поколінь і вицвіт думки,  серця, тисячолітнього його життя,  його культури.

Щорічно створювалися писанки з символами, розмаїтість яких відбиває регіональні особливості кожного району. Однак деякі мотиви розповсюджені по всій Україні. Найпоширеніші образотворчі елементи  дозволяють класифікувати різноманітні орнаментальні мотиви писанок у такі групи: символи сонця – джерело світла, тепла й життя, чоловіча енергія; символ води (безконечники) – вода, жіноча енергія; символи рослин – щорічне відродження рослинності та її родючість; символ тварин – здоров'я й життя, давній символ життя та смерті; геометричні символи – прагнення до кращого життя; релігійні мотиви (церква) – земний образ космосу.

Кольори в писанкарстві теж мають своє значення:

червоний – символ життя й здоров'я,

жовтий – символізує сонце,

блакитний – символ води,

зелений – символ природи, рослинності,

коричневий, чорний – символізують землю.                    

Кольорова гама розписів писанок базується переважно на жовтих і зелених барвах різної тональної насиченості на темно-коричневому, темно-червоному, а найчастіше на чорному тлі.

Писанка – це світло сонця й світ душі, подих неба й дух землі, це геній нашого народу. Упізнавши духовну красу рідного краю, Тарас Шевченко на увесь світ мовив: “Село на нашій Україні, неначе писанка село…”. 

Аспекти фізичного виховання горян засобами народних рухливих ігор були охарактеризовані у виступі І. Плугатор. У своєму дослідженні науковець розглянула різні групи народних ігор (сезонно-обрядові, сюжетні та безсюжетні, великої, середньої та малої рухливості), використання їх на сучасному етапі.

Народні ігри мають оздоровче, освітнє, виховне значення.

Оздоровче: сприяють гармонійному росту організму дитини; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров’я.

Дійсний оздоровчий ефект має проведення народних ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів, міцність зв’язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

Освітнє: формують рухові вміння та навички з бігу, стрибків, метання тощо; розвивають фізичні якості - швидкість, силу, спритність, гнучкість, витривалість; дають основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю тощо.

Виховне: виховують моральні та вольові якості дітей; любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу; любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами.

Народні рухливі ігри - неоціненний виховний скарб, який залишили нам наші прадіди. У результаті життя й побуту мільйонів людей протягом віків в Україні сформувалися самобутні народні ігри, які шліфувались і перевірялись досвідом людей багатьох поколінь. У них як у дзеркалі відображаються звичаї нашого народу, їх побут й уявлення про світ. Кожна гра, кожна забава має свої специфічні функції та розвиває фізичні й моральні якості.

Народну гру високо цінували видатні педагоги минулого (К. Ушинський, С. Фусова, В. Сухомлинський та ін.). Наукові дослідження в галузі педагогіки виявили, що найсильніше бажання в дитини - це бажання рухатись. У гру дитина вкладає всю свою енергію, бо це зміст її життя. У жодній порі свого життя людина не виявляє стільки рухливості, як під час забав у дитячому віці.

Важко переоцінити значення ігор і забав у справі формування фізично здорового, етично стійкого й інтелектуально розвиненого майбутнього члена суспільства. Завдяки народним іграм можна виховати в дитині всі ті властивості, котрі ми шануємо в людей і котрі нам би хотілось прищепити дітям різними оповіданнями, бесідами та навчанням.

Граючись, дитина зосереджує увагу, а це вже є початком виховання сильної волі. Захоплена грою дитина загартовується в терпінні, бо ніколи не скаржиться на біль, якщо впаде чи вдариться ненароком. Від такого болю за інших обставин вона би пролила чимало сліз. Граючись, дитина легко схоплює, розуміє та запам’ятовує гру, а ці якості, постійно розвиваючись, у свою чергу полегшують виконання складніших завдань.

Особливе занепокоєння нині викликає відсутність у більшості юнацтва усвідомлення себе як частини свого народу, співвіднесення своєї діяльності з інтересами нації. Зарадити справі може створення такої системи освіти, яка би виховувала національно свідомих громадян України.

Дослідження науковців переконливо доводять, що дитина повинна перебувати під постійним виховним впливом матеріальної та духовної культури свого народу. Це потрібно насамперед для найповнішого розкриття природних здібностей дитини, розвитку її талантів, виявлення етнопедагогічних особливостей. Тому система освіти загалом і процес фізичного виховання зокрема мусять бути саме національними. З огляду на це підвищення ефективності фізичного виховання тісно переплітається з проблемами впровадження у практику елементів народної фізичної культури, які мають виховну, розвивальну культурну цінність.

Народна фізична культура включає ті види рухової активності та методи їх використання, які історично склались як наслідок непрофесійної діяльності з метою фізичного, психічного та фізіологічного впливу на розвиток людини, адекватного пристосування до умов навколишнього середовища, підготовки до трудової діяльності та військової справи. У цьому плані слід указати на педагогічну значущість народних ігор, основні компоненти яких (зміст, форма, методичні особливості) роблять їх одним з ефективних засобів, що можуть застосовуватись у всіх ланках системи фізичного виховання.

Гра - це не просто забава, у ній мудрість народу. «У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості», - казав великий український педагог В. Сухомлинський. Тому нам усім треба по крупинці зібрати цей безцінний скарб, щоб разом скласти веселу азбуку дитинства.

Гра формує наш характер. Яким би багатим не було все наступне життя, спогади дитинства та ігри з ровесниками не можна порівняти ні з чим. Усі ми так чи інакше повертаємось у дитячі роки, намагаємось відновити моральні джерела для іншого життя. І найбільш яскравим спогадом при цьому випливають народні ігри, яких ми навчаємо наших дітей. Але іноді можна спостерігати зовсім іншу картину. Навіть там, де є гарний, обладнаний майданчик, часто ніхто не грається. У чому ж причина? Не може бути й думки, щоб діти не любили бавитись. Існують дві причини: діти або не мають часу, або не знають жодної народної гри й через це позбавлені радості, яку б відчували від ігор, якби їх знали. Ці причини - тяжкий докір вихователя, батькам, учителям. Дитина мусить мати час на ігри, а справа їх поширення цілком знаходиться в руках вихователів, батьків: це їх ній обов’язок, яким не можна нехтувати.

Згадані вище доповіді викликали загальний інтерес. Їх авторам  було запропоновано подати представлені матеріали до публікації в одному з наукових видань етноцентру Західної Віргінії.

Однак перебування викладачів у США не обмежилося лише безпосередньою участю в науковій конференції. Велику користь принесло ознайомлення з системою освіти в країні, конкретно з організацією навчально-виховного процесу у вищій школі, самостійної роботи студентів, діяльністю органів студентського самоврядування тощо.

Дуже приємно, що учасники конференції мали можливість відвідати столицю Америки – Вашингтон. За сприяння професора Дональда Девіса була організована зустріч з генеральним директором радіо та телебачення «Голос Америки».  

      Отже, перебування в США сприяло професійному зростанню  представників делегації університету, розширення їх кругозору, вміння спілкуватися на міжнародному рівні, а також створило умови для подальшої співпраці нашого університету з вищими навчальними закладами країни.

Тетяна Завгородня,

доктор педагогічних наук, професор,

Прикарпатський національний
університет імені Василя Стефаника

Оксана Поясик,

кандидат педагогічних наук

Прикарпатський національний
університет імені Василя Стефаника

Ірина Плугатор,

кандидат педагогічних наук, 

Прикарпатський національний 

університет імені Василя Стефаника